Звідки прикотився м’яч?

     Грати м’ячем полюбляють більшість із нас, але ніхто не знає достеменно, де й коли він з’явився вперше. Звісно, було це ще в доісторичні часи, адже кожна цивілізація, починаючи від первісних часів до наших днів грала в гру, використовуючи м’яча. Питання тільки в тому, якими були ці м’ячі.

   Деякі давні народи плели м’яч із тростини, інші обтягували шкірою перо птахів. Згодом у греків і римлян з’явилася чудова ідея – використовувати звичайнісіньке повітря. От вони й почали грати шкіряним м’ячем, надутим повітрям. Такий м’яч кидали й ловили руками, а потім почали надувати великі м’ячі, якими грали в щось схоже на футбол, де м’яч штовхали ногами.

   Жителі кожної країни виготовляли м’ячі з того матеріалу, якого мали вдосталь.  Наприклад, північноамериканські індіанці були мисливцями, тому вони грали м’ячем із оленячих шкур. Для японських дітей його робили зі щільної тканини, оплутаної мотузкою.

   Дехто вважає, що багато сучасних ігор із м’ячем виникли як релігійні або магічні церемонії. Одними з перших, хто проводив обрядові ігри з м’ячем, були єгиптяни. Кожної весни дві великі групи людей брали участь у змаганні, виступаючи на боці своїх богів. М'яч у них був з дерева, а заганяли його в ворота вигнутими палицями. Були в Єгипті також м'ячі зі шкіри та кори дерев. А м'яч з крихкого пісковика можна було тільки обережно перекидати один одному - від удару об землю він міг розбитися.

Завдання гри полягало в тому, щоб провести м’яч у ворота протилежної команди. (І чим вам не наш футбол!) Команда, що діяла більш злагоджено й настирливо, перемагала в ім’я свого бога. 

   Месоамериканська гра у м'яч — спортивна гра народів і культур Месоамерики, що поєднувалася з місцевими ритуалами. Вона є однією з перших міжнародних спортивних ігор. Також гра мала ритуальний і сакральний зміст. Ацтеки називали її олламалістлі, майя класичного періоду — піц, сучасні індіанці штату Сіналоа (Мексика) називають гру улама.Основним снарядом для гри був каучуковий м'яч, який індіанці навчилися вулканізувати і надавали йому форму кулі. М'ячі виготовлялися з соку каучуконосів. Більшість м'ячів були зроблені з соку кастиллеї каучуконосної (Castilla elastica), що росте в тропічних областях Мексики і Центральної Америки. Цей сок змішували з луноцвітом шипованним (Calonyction aculeatum), отримуючи з нестійкого полімеру пружну гуму. Під впливом сонця і кисню каучукові м'ячі швидко розкладалися, проте в певних умовах деяки з них проіснували кілька тисячоліть, зокрема в Ель-Манаті, де їх витягли з боліт і джерел.

Каучуковий м'яч був досить стрибучим, цільним і тому досить важким. Його середній діаметр коливався від 25 до 30 см при вазі від 1,4 до 2,7 кг, але міг доходити до 3-4 кг. Через це гравці часто отримували травми, часом досить серйозні.

 

   Із часом, а саме в ХІХ столітті, з’являється гумовий м’яч, появою якого ми маємо завдячувати Чарльзу Гудієра, котрий в 1836 запатентував каучук. Цей м'яч зараз зберігається в Національному футбольному залі слави в місті Онеонта (штат Нью-Йорк, США). Хоча дехто розповідає, що з гумовими м’ячами Європу познайомив Колумб. Мовляв, він зустрів у Центральній Америці індіанців, що грали у тверді м’ячі, виготовлені з каучуку. Узяв декілька таких м’ячів із собою в Європу і, таким чином, привіз європейцям гумові м’ячі, що гарно підскакували при ударі.

 

   Гра з м’ячем набуває все більшого поширення. У 1863 році в Англії створили футбольну асоціацію, на першому засіданні якої постало питання, яким же має бути стандартний м’яч, щоправда, ніхто не зміг запропонувати ідеального варіанту. В 1872 році стандарт таки придумали, і він існує й до сьогодні та регламентується правилами ФІФА. Тож, за останні 150 років м’яч практично не змінився. Удосконалювалося тільки якість матеріалів, унаслідок чого м’ячі перестали прошивати шнурками. 

1. М’ячі з каменю; 2)  з глини; 3)  з очерету; 4) з тканини; 5)  з деревини; 6) зі шкіри та папірусу